Історія села

Фото на тему Історія села

Сільська річка

Історична довідка

        Перша писемна згадка про село належить до 1572 р. "от стиденя" (за Я.Пурою). Пізніше зустрічаємося із формою Студень.

        Довколишня місцевість багата на природні джерела з холодною (студеною) водою. Хтось перший назвав цю територію Студеницями. Кимось влучно кинуте слово прижилося, закріпилося в нам яті людей.

        Згодом відбулася трансформація найменування - Студень (Малий Стидин).

     Дехто із старожилів назву села пов'язує з назвою річки Студенки, що була притокою Мельниці. Наприкінці 60-х р. Студенку меліоратори перетворили на звичайнісіньку канаву. Щоправда, по обидва боки, її ще збереглося чимало джерел, із яких б'є прозора вода.

       Назва села виникла від слова "студня" (криниця). У багатьох волинських селах так називались колодязі.

       Лексема "стидин", не має нічого спільного з коренем «стид» (сором), хоч дехто і такої думки.

      Серед глухих лісів на правому березі річки Мельниця, на рівнинній місцевості розкинулося село Малий Стидин.

      У період пізнього кам'яного віку на цій місцевості поселились племена древлян, які займалися скотарством, землеробством, полюванням, бортництвом та рибальством. На підвищених місцевостях по берегах річки трапляються кам'яні знаряддя праці ; скребачки, сокири тощо. Навколишня місцевість була багата на природні джерела з холодною водою. І влучно кинуте слово студенна вода чи студня (криниця) закріпилося, і село стали називати Стидень. Уперще з письмових джерел село згадується 1577р. під назвою Стидень. Згідно відомостей св. Покровської церкви, села В. Стидин і М. Стидин було 88 дворів, де проживало 381 чол. і 393 жінки (1838р.).

       За свою давню історію село неодноразово зазнавало пограбувань нападників.

    Поневолювали і стягали ясак монголо-татари спустошували село кримські татари, турки, які забирали кращих дівчат для рабських ринків

    До 1453 р. село належало до Волинського князівства Київської Русі, а після смерті князя Свидригайла відійшло до Литовського Великого князівства. Щоб сплатити податки польсько-литовським магнатам селяни добирались до Степаня на ярмарок, де продавали хутро, шкіру, худобу, вироби з дерева (бондарство). Тут купці скуповували товари і по річці Горинь вивозили в Польщу та Балтійські порти.

    В XVIII ст. в селі було не більше 70 димів (господарств). Пожилий дим користувався великою ділянкою землі, яка мала 30 моргів (1 морг - 0,52 га). У той час землі належали іноземним землевласникам: Гадзивілам, Ворцелям та ін. Серед селян було велике розшарування.

       Після Брестської Унії 1596р. поляки будують костьоли в Деражному, Степані, на будівництво яких зганяли наших предків. Проходив процес ополячування. Селяни проявляли непокору, тікаючи до козаків, підіймалися на повстання, вступали до загонів Северина Наливайка та допомагали козакам у визвольній війні (1648-1654р.) упр. народу проти шляхетної Польщі. За це каральні загони поляків під керівництвом С. Чаплинського, жорстоко карали місцеве населення, але селяни боролись і далі.

      За Андрусівським мирним договором 1667р. село залишається у складі Польщі. Відновлювалася панщина, селянські наділи були зменшені, а панщина збільшена. Згідно поділів Польщі 1793р. територія нашого села відійшла до Росії, в 1795р.- Ровенського повіту, з 1797р.- Волинської губернії.

      Кінець XVIII поч. XIX ст. характеризується як період розкладу феодально-кріпосницької системи. З розповідей старожилів встановлено, що панщина становила з 25 квітня по 1 жовтня 4 дні на тиждень.

        У 1816 р. поміщик С. Ворцель подарував для церкви 47десятин землі. 20 днів нарік селянин повинен був працювати на церковних землях. Крім цього виконували різні повинності. Чоловіки вартували в маєтку, заготовляли ліс, жінки пряли льон, коноплі, ткали полотно, мазали панські маєтки.

        З розвитком капіталізму збільшився попит на ліс. По річках Мельниця, Горинь, Прип'ять, Дніпро сплавляли ліс у Чорне море до Одеси. На річці Мельниця, на межі сіл В. Стидин і М. Стидин був побудований млин, де селяни для своїх потреб виготовляли борошно.

      Реформа 1861р. дала селянам волю, але не дала землі. Біднота ходила на лісозаготівлі, будівництво залізниці Рівне-Лунінець .В 1882-188З рр.. купець Бліох побудував залізницю Клевань-Стеань-Сарни через Антонівку, по якій вивозили ліс з півночі області. Вона пролягала біля села М. Стидень. Вона дала позитивні наслідки для розвитку села.

       Згідно відомостей святої Покровської церкви село М.Стидень згадується як селище (деревня) від 1869р. В цьому році в селі було 55 дворів, проживало 182 чоловіки і 193 жінки

        А колонія Тутнен в цьому документі згадується 1898 році, де було 9 дворів, проживало 36 чоловіків і 35 жінок. В цьому документі сказано, що в селищі Стидин 1891 р. була відкрита приватна 2-х класна школа. Житель села Ушаков Мина Іванович був самоучка, але навчав у цьому році 37 учнів (хлопців). Школа власного приміщення не мала .Знаходилась в хаті Колошви Власа, на утримання її селяни платили податки.

       Революційні події 1905-1907рр. в селі проходили стихійно. Селяни вирубували ліс, випасали худобу на землях орендарів, не виконували повинностей.

        З ініціативи земства у 1913р. в селі побудована 2-х класна школа з квартирою для вчителя, яка згодом стала базою для сучасної ЗОШ І-ІІІ ступенів.

    З початком 1-ї світової війни село було прифронтовим. В 1916р. тут розташувались солдати армії генерала Брусилова. В приміщенні школи був розташований шпиталь, а на подвір школи солдати побудували лазню. Жителі села брали участь у війні: Пінчук Максим Захарович, Стецюк Охрім Гнатович, Давидчук Кіндрат Самонович, Серган Захарій Омелянович, Стецюк Ярон Йосипович та ін. А Колошва Мефодій, Корнійчук Агей, Онищук Касіян з кіньми були в ополченні. Селяни будували укріплення, прокладали дороги. Так було прокладено дві дороги від села Майдан до р. Корнин сучасної Волинської обл. У лісі болотисті місця вимощували дубовими колодами.

      Звідси пішла назва Мостова, Біженці зх. повітів Волинської губернії знайшли притулок в селі М.Стидин.

       З 1917 по 1920 рр. були такі органи влади: УНР, гетьманат, Директорія. У цей складний період селяни перебували у різних формуваннях, по різні сторони барикад. Були в січових стрільцях, петлюрівських, радянських військах. У боротьбі з польськими окупантами в 1919 рр. приймали участь такі односельчани: Серган Захарій, Корнійчук Агей, Давидчук Кіндрат, Пінчук Уль’ян та інші. Організували їх на боротьбу начальник Рівненської контррозвідки Рівненського ЧК Любов Одоль (Мильда Генріхівна Лицде), латвійка за національністю.

      У період окупації села буржуазно-поміщицькою Польщею 7 червня 1925 р. в селі М.Стидин відбувся виступ селян проти місцевого багатія. Учасники виступу були притягнені до суду.

 

              Майдан-село належить до Малостидинської сільради, розташоване за 33 км від районного центру, населення - 218 жителів.

         В селі є загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, фельшерсько-акушерський пункт, 3 магазини, сільський клуб, який на даний час не працює. Словник української мови дає таке пояснення слова "майдан": Велике незабудоване місце в селі або місті; площа. Наводяться і приклади з класичної літератури: "У Вифлеємі на майдані зійшовся люд" (Т. Шевченко); "Сіло сонце. На майдані сяйні огнища горять і дівчата заквітчані з парубками гомонять" (Щоголів); "На майдані коло церкви революція іде" (П. Тичина).

      Напевно, люди почали звідкись селитися на нове місце, назвавши його-Майдан.