Перша писемна згадка про село належить до 1572 р. "от стиденя" (за Я.Пурою). Пізніше зустрічаємося із формою Студень.
Довколишня місцевість багата на природні джерела з холодною (студеною) водою. Хтось перший назвав цю територію Студеницями. Кимось влучно кинуте слово прижилося, закріпилося в нам яті людей.
Згодом відбулася трансформація найменування - Студень (Малий Стидин).
Дехто із старожилів назву села пов'язує з назвою річки Студенки, що була притокою Мельниці. Наприкінці 60-х р. Студенку меліоратори перетворили на звичайнісіньку канаву. Щоправда, по обидва боки, її ще збереглося чимало джерел, із яких б'є прозора вода.
Назва села виникла від слова "студня" (криниця). У багатьох волинських селах так називались колодязі.
Лексема "стидин", не має нічого спільного з коренем «стид» (сором), хоч дехто і такої думки.
Серед глухих лісів на правому березі річки Мельниця, на рівнинній місцевості розкинулося село Малий Стидин.
У період пізнього кам'яного віку на цій місцевості поселились племена древлян, які займалися скотарством, землеробством, полюванням, бортництвом та рибальством. На підвищених місцевостях по берегах річки трапляються кам'яні знаряддя праці ; скребачки, сокири тощо. Навколишня місцевість була багата на природні джерела з холодною водою. І влучно кинуте слово студенна вода чи студня (криниця) закріпилося, і село стали називати Стидень. Уперще з письмових джерел село згадується 1577р. під назвою Стидень. Згідно відомостей св. Покровської церкви, села В. Стидин і М. Стидин було 88 дворів, де проживало 381 чол. і 393 жінки (1838р.).
За свою давню історію село неодноразово зазнавало пограбувань нападників.
Поневолювали і стягали ясак монголо-татари спустошували село кримські татари, турки, які забирали кращих дівчат для рабських ринків
До 1453 р. село належало до Волинського князівства Київської Русі, а після смерті князя Свидригайла відійшло до Литовського Великого князівства. Щоб сплатити податки польсько-литовським магнатам селяни добирались до Степаня на ярмарок, де продавали хутро, шкіру, худобу, вироби з дерева (бондарство). Тут купці скуповували товари і по річці Горинь вивозили в Польщу та Балтійські порти.
В XVIII ст. в селі було не більше 70 димів (господарств). Пожилий дим користувався великою ділянкою землі, яка мала 30 моргів (1 морг - 0,52 га). У той час землі належали іноземним землевласникам: Гадзивілам, Ворцелям та ін. Серед селян було велике розшарування.
Після Брестської Унії 1596р. поляки будують костьоли в Деражному, Степані, на будівництво яких зганяли наших предків. Проходив процес ополячування. Селяни проявляли непокору, тікаючи до козаків, підіймалися на повстання, вступали до загонів Северина Наливайка та допомагали козакам у визвольній війні (1648-1654р.) упр. народу проти шляхетної Польщі. За це каральні загони поляків під керівництвом С. Чаплинського, жорстоко карали місцеве населення, але селяни боролись і далі.
За Андрусівським мирним договором 1667р. село залишається у складі Польщі. Відновлювалася панщина, селянські наділи були зменшені, а панщина збільшена. Згідно поділів Польщі 1793р. територія нашого села відійшла до Росії, в 1795р.- Ровенського повіту, з 1797р.- Волинської губернії.
Кінець XVIII поч. XIX ст. характеризується як період розкладу феодально-кріпосницької системи. З розповідей старожилів встановлено, що панщина становила з 25 квітня по 1 жовтня 4 дні на тиждень.
У 1816 р. поміщик С. Ворцель подарував для церкви 47десятин землі. 20 днів нарік селянин повинен був працювати на церковних землях. Крім цього виконували різні повинності. Чоловіки вартували в маєтку, заготовляли ліс, жінки пряли льон, коноплі, ткали полотно, мазали панські маєтки.
З розвитком капіталізму збільшився попит на ліс. По річках Мельниця, Горинь, Прип'ять, Дніпро сплавляли ліс у Чорне море до Одеси. На річці Мельниця, на межі сіл В. Стидин і М. Стидин був побудований млин, де селяни для своїх потреб виготовляли борошно.
Реформа 1861р. дала селянам волю, але не дала землі. Біднота ходила на лісозаготівлі, будівництво залізниці Рівне-Лунінець .В 1882-188З рр.. купець Бліох побудував залізницю Клевань-Стеань-Сарни через Антонівку, по якій вивозили ліс з півночі області. Вона пролягала біля села М. Стидень. Вона дала позитивні наслідки для розвитку села.
Згідно відомостей святої Покровської церкви село М.Стидень згадується як селище (деревня) від 1869р. В цьому році в селі було 55 дворів, проживало 182 чоловіки і 193 жінки
А колонія Тутнен в цьому документі згадується 1898 році, де було 9 дворів, проживало 36 чоловіків і 35 жінок. В цьому документі сказано, що в селищі Стидин 1891 р. була відкрита приватна 2-х класна школа. Житель села Ушаков Мина Іванович був самоучка, але навчав у цьому році 37 учнів (хлопців). Школа власного приміщення не мала .Знаходилась в хаті Колошви Власа, на утримання її селяни платили податки.
Революційні події 1905-1907рр. в селі проходили стихійно. Селяни вирубували ліс, випасали худобу на землях орендарів, не виконували повинностей.
З ініціативи земства у 1913р. в селі побудована 2-х класна школа з квартирою для вчителя, яка згодом стала базою для сучасної ЗОШ І-ІІІ ступенів.
З початком 1-ї світової війни село було прифронтовим. В 1916р. тут розташувались солдати армії генерала Брусилова. В приміщенні школи був розташований шпиталь, а на подвір школи солдати побудували лазню. Жителі села брали участь у війні: Пінчук Максим Захарович, Стецюк Охрім Гнатович, Давидчук Кіндрат Самонович, Серган Захарій Омелянович, Стецюк Ярон Йосипович та ін. А Колошва Мефодій, Корнійчук Агей, Онищук Касіян з кіньми були в ополченні. Селяни будували укріплення, прокладали дороги. Так було прокладено дві дороги від села Майдан до р. Корнин сучасної Волинської обл. У лісі болотисті місця вимощували дубовими колодами.
Звідси пішла назва Мостова, Біженці зх. повітів Волинської губернії знайшли притулок в селі М.Стидин.
З 1917 по 1920 рр. були такі органи влади: УНР, гетьманат, Директорія. У цей складний період селяни перебували у різних формуваннях, по різні сторони барикад. Були в січових стрільцях, петлюрівських, радянських військах. У боротьбі з польськими окупантами в 1919 рр. приймали участь такі односельчани: Серган Захарій, Корнійчук Агей, Давидчук Кіндрат, Пінчук Уль’ян та інші. Організували їх на боротьбу начальник Рівненської контррозвідки Рівненського ЧК Любов Одоль (Мильда Генріхівна Лицде), латвійка за національністю.
У період окупації села буржуазно-поміщицькою Польщею 7 червня 1925 р. в селі М.Стидин відбувся виступ селян проти місцевого багатія. Учасники виступу були притягнені до суду.
Майдан-село належить до Малостидинської сільради, розташоване за 33 км від районного центру, населення - 218 жителів.
В селі є загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, фельшерсько-акушерський пункт, 3 магазини, сільський клуб, який на даний час не працює. Словник української мови дає таке пояснення слова "майдан": Велике незабудоване місце в селі або місті; площа. Наводяться і приклади з класичної літератури: "У Вифлеємі на майдані зійшовся люд" (Т. Шевченко); "Сіло сонце. На майдані сяйні огнища горять і дівчата заквітчані з парубками гомонять" (Щоголів); "На майдані коло церкви революція іде" (П. Тичина).
Напевно, люди почали звідкись селитися на нове місце, назвавши його-Майдан.